Нові законодавчі права і обов’язки для здійснення фото та відео
Як право на приватне життя, так і свобода вираження поглядів є основними правами людини, закріпленими в Європейській конвенції з прав людини. Україна з середини 1990-х є одним із членів Ради Європи (РЄ) та підписантом багатьох Конвенцій Ради Європи.
Головною умовою для вступу країн до РЄ визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов’язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією.
Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, спрямованість на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.
Жодне право не є абсолютним, і якщо два права потенційно можуть призвести до рівня конфлікту, державні органи мають забезпечити досягнення чесного та справедливого балансу. Більше того, саме право, не забезпечене належними законодавчими та організаційними механізмами буде існувати тільки на папері.
Українське законодавство вже містить певні норми щодо забезпечення права на повагу до сімейного та особистого життя та одночасно і право на свободу вираження поглядів. Конституція України у статтях 32 та 34 закріплює обидва права, а рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України розтлумачено яка саме інформація про особу є конфіденційною, а яка може вільно збиратись, використовуватись та поширюватись.
Також частиною першою статті 307 Цивільного кодексу України, яка захищає інтереси фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок визначено: «Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.»
При цьому частини друга та третя цієї ж статті дають додаткові заходи захисту осіб, згода яких припускається при вуличній зйомці. Особа може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя, а таємне знімання, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Тобто в цих нормах законодавець дав одній особі право знімати, припускаючи згоду іншої і при цьому дав право другій особі заборони публічного показу фото. Між цими двома правами двох осіб є певні прогалини. Як особа 2 може дізнатись і зреалізувати своє право на припинення публічного показу частини свого особистого життя особою 1, якщо її про це ніхто не повідомив?
І другий момент –якими ж законами передбачено право на таємне знімання?
Тобто, ці дві прогалини в українському праві мали би бути заповненими або судовою практикою, або додатковим тлумаченням норм чи їх уточненням.
Базовим законом, яким встановлено як саме і ким здійснюється захист права при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок , крім розділу Цивільного кодексу України про особисті немайнові права, є також Закон України «Про захист персональних даних», якому виповнилось вже 12 років. Він розроблявся ще тоді, коли більшість технологій, які сьогодні є в нашому житті, застосовувались у вузьких наукових колах, це і фотофіксація порушень, відеонагляд у публічних місцях, біометричні документи, штучний інтелект, що збирає поведінкові характеристики і може за ними визначити особу швидше, ніж слідчі і багато інших цікавих речей, які навмисно і не дуже порушують право на конфіденційність особи.
Також, Україна виявила бажання стати членом Європейського Союзу і закріпила його в Конституції України. Але бажання, то не все – це початок довгого шляху приведення законодавства України до норм права Європейського Союзу, і ніяк не навпаки. В частині захисту даних, в Європейському Союзі з 2018 року діє Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС ( або Загальний регламент про захист даних та відомий як GDPR), який Україна має зробити невід’ємною частиною своєї системи права, імплементувавши норми щодо захисту даних у національне право.
З огляду на такі завдання, у жовтні 2022 року спікер Верховної Ради України Руслан Стефанчук разом з колегами зареєстрував законопроект 8153 «Про захист персональних даних». Трохи раніше, у 2021 році був зареєстрований законопроект про контролюючий орган, який наділяється повноваженнями розглядати спірні питання захисту даних, надавати консультації з проблемних питань, і навіть, спираючись на рішення Європейського суду з прав людини, рішення європейських органів із захисту даних, надавати рекомендації щодо процесів обробки персональних даних.
Питання забезпечення права на заперечення поширення фото, а також здійснення широкомасштабного відеонагляду буде врегульовано статтями 10 та 11 проекту 8153.
Не порушуючи прав, що вже захищаються Цивільним кодексом України, встановлюються додаткові механізми для здійснення прав осіб на заперечення щодо публікації, а саме додається один елемент – повідомлення суб’єкта персональних даних про те, що буде здійснюватися фото або відезйомка.
Для відеозйомки встановлюються додаткові вимоги, які дають можливість особам зрозуміти і знати – хто, коли, навіщо і як здійснює відеонагляд.
Законопроект передбачає, що Закон не застосовується, якщо обробка персональних даних здійснюється фізичною особою в рамках суто особистої діяльності. Це означає, що якщо фотограф робить знімок, який ідентифікує фізичну особу, поки таке зображення зберігається фотографом для суто особистої діяльності, закон не застосовуватиметься взагалі.
Будь-яка інша обробка, яка виходить за межі параметрів цього положення, фактично робить застосовним закон.
Закон буде застосовуватись до обробки персональних даних, де термін «обробка» стосується будь-якої операції, яка виконується з інформацією (наприклад, збір, запис, зберігання тощо), тоді як «персональні дані» визначаються як будь-які дані, які стосуються фізичній особі, яка ідентифікується або яку можна ідентифікувати. Отже, якщо фотограф робить фотографію фізичної особи, яку можна ідентифікувати, у публічному місці, і ту саму фотографію публікують, застосовуватимуться закон та його основні принципи. У випадках, коли фотографія експонується на виставці, на відміну від випадку, коли фотографія публікується в публікації або в Інтернеті, розглядатимуться інші нормативно-правові акти щодо захисту даних.
слід оцінювати окремо, у процесі встановлення того, чи відповідає фотографія законним принципам і критеріям захисту даних, у разі скарги суб’єкта персональних даних, контролюючий орган має враховувати наступні міркування до прийняття остаточного рішення:
- чи зроблено фото в громадському місці;
- чи є особа публічною особою;
- чи становила публікація суспільний інтерес; і
- чи зроблено фото під час публічного заходу.
Можна стверджувати, що обставини, пов’язані з елементами вуличної фотографії, можуть розглядатися інакше та контрастно з обставинами фотожурналістики. Однак, з точки зору закону, основні принципи захисту даних застосовуються однаково.
Одним із основоположних принципів є принцип обмеження мети.
Цей принцип передбачає, що, окрім задоволення вимог щодо надання належної інформації суб’єкту даних та отримання його згоди на обробку персональних даних, інформація має оброблятися лише з чіткою метою, для якої вона була зібрана, а не у спосіб, який є несумісним з первісним призначенням.
Законодавець наділяє контролюючий орган у сфері захисту персональних даних повноваженнями, щоб бути проактивним і надавати необхідну інформацію для того, щоб люди, які практикують у цій галузі, будь то професіонали чи аматори, застосовували правильні процедури та здійснювали свою діяльність із повною повагою до закону.
Наша культура має змінитися на таку, яка визнає, що всі люди мають розумне очікування конфіденційності. З іншого боку, те, що може вважатися хорошим відвертим знімком для вуличного фотографа, може негативно вплинути на права особи, зображеної на фотографії, особливо якщо така особа може стикатися з важкими ситуаціями чи надзвичайними життєвими обставинами.
Таким чином, коли фотограф має намір опублікувати або комерційно використовувати фотографію, яка чітко ідентифікує суб’єкта даних, повинні бути дотримані положення законодавства у сфері захисту персональних даних. Це означає, що жодна обробка не допускається без інформованої згоди суб’єкта даних.
Якщо через обмежені обставини зйомки фотограф не має реальної можливості впевнитись щодо відсутності заперечень, передбачених Цивільним кодексом та все одно бажає використовувати фотографію для цілей, які не підпадають під винятки для власного використання, європейські органи рекомендуютьє розмиття обличчя як можливий підхід. зробити особу неідентифікованою.
Закон також надає право особам відкликати свою законно надану згоду на вагомих законних підставах. Але ж Цивільний кодекс лише припускає отримання згоди на фото і відеозйомку, тому і з відкликанням згоди можуть виникнути труднощі – насправді, як можна відкликати те, чого ти не давав?
У випадку з онлайн-публікаціями, враховуючи, що видалення зображення було б можливим після його публікації, якщо фізична особа подає аналогічний запит фотографу, таке зображення буде видалено.
Питання обробки даних журналістами теж будуть зкориговані – уточнено, що для цілей цього закону під журналістською діяльністю розуміється діяльність журналістів і засобів масової інформації, їх працівників, визначена Законом України «Про інформацію», оскільки при правозастовуванні постійно виникали проблеми.
Так, чинний Закон України «Про захист персональних даних» має певні відступи щодо обробки персональних даних саме для журналістських та творчих цілей – дозволено не застосовувати закон за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів. Але як цей баланс був дотриманий раніше і кому саме надано право виключення із закону законодавцем?
За необхідності європейської інтеграції, Україна не може залишити регулювання як є, оскільки такого виключення GDPR не має.
Журналісти в даному випадку підпадуть під дію законопроекту – на особі, що знімає зазвичай немає ніяких означень, за якими особа може визначити, чи це журналіст, чи хтось інший збирає інформацію про особу. Але все одно матимуть певні відступи щодо загального порядку обробки персональних даних і виконання певних обов’язків для усіх інших осіб, які оброблятимуть персональні дані.
Слід також зауважити, що певні виключення щодо забезпечення конфіденційності для публічних осіб зберігаються – відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», ці особи не можуть мати такий же рівень захисту своєї приватності і конфіденційності, як особи, що не відносяться до суб’єктів владних повноважень. Тому правила знімання публічних осіб не зміниться – як і раніше, інформацію про таких осіб можна вільно обробляти, зберігати і поширювати для суспільних потреб.
Що стосується викривачів та інших суб’єктів, права яких закріплені кримінальним процесуальним законодавством та іншими законами, що встановлюють права правоохоронних органів в частині ведення розслідувань і проведення слідчих та інших процесуальних дій з метою розслідування кримінальних правопорушень, то тут головним законом є Кримінальний процесуальний кодекс та спеціальні статті законопроекту, які для правоохоронців роблять виключення із загальних норм закону про захист персональних даних.
Підсумовуючи, слід зауважити, що наше право на свободу вираження поглядів залишається незмінним, упорядковуються лише деякі процеси дотримання інших прав особи – на захист персональних даних та повагу до особистого і сімейного життя.