Проект Закону про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки
На сайті ВРУ з’явився законопроект про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки, номер, дата реєстрації: 11031 від 20.02.2024
Ознайомившись з текстом проекту, виявили серйозні прогалини як з точки зору нормопроектування – посилання на нечинні для України документи, а саме: «Додатковому протоколу до Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних, загальному регламенту захисту персональних даних GDPR (General Data Protection Regulation), прийнятому у державах Європейського Союзу», так і невідповідність норм зазначеним у тексті високого рівня стандартам захисту даних.
Так,
Колеги з ЦЕДЕМ детально проаналізували практику інших країн. Ми визначили проблемні питання, які мали би бути визначені на рівні закону, але відсутні у даному законопроекті:
- відсутність нагляду з боку відповідного незалежного наглядового органу з питань захисту даних у сфері правоохоронної діяльності;
- проблема статусу такої інформації як доказу у суді (зокрема, через відсутність правового регулювання);
- надмірність строку зберігання інформації (15 років);
- відсутність процедур для отримання законного розпорядження (ухвали слідчого судді) на доступ до інформації;
- мета визначена надто широко і розмито: «з метою забезпечення національної безпеки, підвищення загального рівня публічної безпеки і порядку, забезпечення безпеки місць проживання та перебування громадян, попередженню і ліквідації можливих загроз, а також контролю за усуненням наслідків надзвичайних ситуацій і правопорушень в інтересах населення держави або певних адміністративно-територіальних одиниць.», при чому забезпечення безпеки місць проживання та перебування громадян – це вже пряме втручання в право на сімейне і приватне життя;
- відсутність процедур для обробки ШІ біометричних даних, оскарження неналежної роботи алгоритму системи,
- широкий невиключний перелік об’єктів відеомоніторингу (включно з «речами і предметами» );
- перелік органів державної влади та суб’єктів господарювання, які можуть створювати такі системи є надто широким;
- невідомо, яким чином ідентифікація інформаційного об’єкта «фізична особа» може здійснюватись за параметрами, які ні за яких умов на відеокамеру потрапити не можуть:
«здійснюється на підставі певного набору біометричних даних та такої інформації про особу: власне ім’я, дата народження/смерті, місце народження, стать, відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи, відомості про громадянство або його відсутність, відцифрований образ обличчя особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспортного документа особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до закону).»
- Порядок доступу визначається підзаконним актом для усіх, але для «даних систем відеомоніторингу стану публічної безпеки під час досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності здійснюється в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»» – в цьому вже немає жодного сенсу, оскільки набагато простіше буде отримати у законний спосіб доступ до інформації на підставі постанови КМУ.
Ще одна проблема, про яку не пише проект – це використання заборонених в деяких країнах з огляду на вже виявлені порушення безпеки технічних пристроїв (засобів), яке в сукупності може привести до набагато більших проблем для національної безпеки. Оскільки злам такої системи та доступ до неї осіб, зацікавлених у нагляді за певним об’єктом, наприклад, критичної інфраструктури або органу влади, може призвести до тяжких наслідків.
Навіть з огляду на необхідність відеонагляду в певних публічних місцях, ми не підтримуємо в такій редакції проект і будемо наголошувати на його відкликанні до ухвалення двох проектів законів – «Про захист персональних даних» 8153 від 25.10.2022 та «Про Національну комісію з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації» 6177 від 18.10.2021.
Лише після закінчення воєнного стану та створення наглядового органу можна повернутись до розгляду проектів такого масштабу.